Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2014 року Справа № 910/22935/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П.,суддіКостенко Т.Ф., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 рокуу справі№ 910/22935/13господарського судуміста Києваза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк"простягнення 165 822, 27 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:не з'явився,- відповідача:Вергелес Д.Є. дов. № 5 від 30.09.2014 року

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4.) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" (далі за текстом - ПАТ "КБ "Експобанк") про стягнення 165 822, 27 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.01.2014 року у справі № 910/22935/13 у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_4 відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2014 року та прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 року у справі № 910/22935/13 апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ФОП ОСОБА_4 звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 року у справі № 910/22935/13 та прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 14.10.2014 року № 03-05/1997 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/22935/13, у зв'язку із закінченням періоду тимчасової непрацездатності судді Ходаківської І.П. та з тимчасовою непрацездатністю судді Фролової Г.М. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Костенко Т.Ф., Яценко О.В. (доповідач).

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з оглядну на наступне.

Відповідно до вимог статей 107, 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що 01.02.2007 року між позивачем та відповідачем укладено договір оренди нежилих приміщень № 2, про передачу в оренду нежилих приміщень загальною площею 207 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Положеннями п. п. 4.1., 4.2. вказаного вище Договору сторони погодили, що передача об'єкту оренди в оренду оформлюється підписанням сторін Акту приймання-передачі, із зазначенням в ньому стану об'єкту оренди на момент його передачі. Об'єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання обома сторонами відповідного акту приймання-передачі.

Згідно п. 5.4.1. Договору орендодавець зобов'язаний передати орендарю об'єкт оренди за актом приймання-передачі об'єкту оренди.

Відповідно до п. 3.3. Договору орендна плата за умовами договору сплачується відповідачем на підставі рахунків-фактури протягом 5 банківських днів з дня отримання таких рахунків.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що сторони не виконавши встановлені умови договору щодо складання акту приймання-передачі об'єкту оренди, фактично не вступили в орендні правовідносини, що позбавляє позивача права на нарахування орендної плати, що відповідно узгоджується і зі ст. 795 Цивільного кодексу України щодо оформлення передачі об'єкту оренди у найм актом, який підписується сторонами договору і з цього моменту починається обчислення строку договору оренди.

Так, суди виходили з того, що докази надані суду позивачем не містять посилання на договірні взаємовідносини між сторонами спору саме за Договором № 2 від 01.02.2007 року, а наданий позивачем на підтвердження передачі об'єкту оренди Акт приймання-передачі об'єкту оренди до Договору оренди № 1, хоча позивач заявив позов саме на підставі Договору оренди від 01.02.2007 року № 2, а тому вказаний акт до Договору № 1 не є належним доказом по справі, у зв'язку з чим не прийнятий судами в якості доказу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки у справі судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 01.02.2007 року між ФОП ОСОБА_4 та ПАТ "КБ "Експобанк" укладено договір оренди нежилих приміщень № 2, про передачу в оренду нежилих приміщень загальною площею 207 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 2.2. Договору строк оренди за цим Договором: з 01.01.2010 року по 30.11.2012 року включно.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.02.2007 року сторонами підписано акт приймання-передачі об'єкту оренди, згідно якого позивач та відповідач склали цей акт відповідно до договору оренди нежилих приміщень № 1 від 01.02.2007 року, укладений між орендодавцем і орендарем, орендодавець передає, а орендар приймає у оренду нежиле приміщення, яке знаходиться на першому поверсі дев'ятиповерхової житлової будівлі АДРЕСА_1, загальною площею 207 кв. м.

Згідно ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що судами попередніх інстанцій не було досліджено питання чи було здійснено відповідачем повернення позивачу майна за договором оренди нежитлових приміщень № 1 від 01.02.2007 року, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.

Крім того, судам попередніх інстанцій слід дослідити чи здійснювалась відповідачем оплата орендованого майна та за який період і за якими договорами.

Наведені норми та обставини, в порушення принципу повноти розгляду всіх обставин справи, не були досліджені судами попередніх інстанцій, у зв'язку чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція обмежена в праві встановлення обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним та вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що господарськими судами попередніх інстанцій в порушення положень ст. 43 ГПК України не було всебічно, в повному обсязі та об'єктивно розглянуто всі обставин справи в їх сукупності, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірний доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарських судів попередніх інстанцій, прийняті у даній справі, цим вимогам не відповідають.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 року підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 року у справі № 910/22935/13 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2014 року у справі № 910/22935/13 скасувати.

3. Матеріали справи № 910/22935/13 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддяІ.П. Ходаківська СуддіТ.Ф. Костенко О.В. Яценко